<<
>>

Поняття та теорії формування структури капіталу суб'єктів підприємництва

Виходячи зі змістового осмислення та дослідження різновидів капіталу суб'єктів підприємництва, ми можемо зазначити, що його структуризація, тобто процес деталізації його будови з визначен­ням конкретних структурних елементів та взаємозв'язків між ними, може бути здійснена в різних концептуальних аспектах.

Теоретичні концепції структури капіталу суб'єктів підприєм­ництва є основою прийняття управлінських рішень щодо стратегіч­ного економічно-фінансового розвитку підприємства, що забезпе­чує ефективність зниження його підприємницьких та фінансових ризиків.

Структура капіталу за формою, тобто за його розміщенням у
майні (активах), може бути представлена у співвідношеннях пев­них різних груп майнових елементів. Наприклад: співвідношення необоротних та оборотних активів; співвідношення іммобільних та мобільних активів; співвідношення активів за ступенем їх ліквід­ності і т. д.

Структуризація капіталу суб' єкта підприємництва за його зміс­том, тобто за джерелами фінансування активів, в найбільш узагаль­неному вигляді, розглядається усіма її дослідниками як співвід­ношення власного та запозиченого капіталу. Однак, висвітлюючи зміст як власного, так і запозиченого капіталу, різні автори при цьо­му виділяють у них різні сутнісні складові.

А відтак, існує і декілька різних напрямків щодо визначення са­мої фінансової структури капіталу підприємства. Так, такі автори, як Ф. Лі Ченг, Дж. І. Фіннерті під фінансовою структурою капіталу підприємства розуміють набір цінних паперів. Такої ж думки щодо сутності структури капіталу дотримуються і Є. Ф. Брігхем, який за­значає, що структура капіталу - це набір цінних паперів, які фір­ма використовує для фінансування своїх активів, Дж. К. Ван Хорн, Дж. М. Вахович, за визначенням яких, структура капіталу - це комп­лекс (структура) постійного довгострокового фінансування фірми, що представлений облігаціями, привілейованими акціями та зви­чайними акціями компанії.

Інші визначення фінансової структури капіталу дає друга група авторів. Так, Е. Нікбахт, А. Гроппеллі зазначають, що структура ка­піталу - це складові фінансів фірми. Структура капіталу зафіксова­на у правій частині балансу, де показано основні джерела коштів, залучені для фінансування. В. М. Суторміна ототожнює структу­ру капіталу з будовою капіталу, тобто з усіма джерелами фінансу­вання діяльності корпорацій. Такий підхід до визначення структу­ри капіталу знаходить відображення і в роботах В. М. Стоянової. В. В. Ковальов, при досліджені сутності структури капіталу, виділяє два поняття: «фінансова структура» та «капіталізована структура». Так, за його визначенням, під терміном «фінансова структура» розу­міють спосіб фінансування діяльності підприємства в цілому, тобто структуру всіх джерел засобів. Другий термін відноситься до більш вузької частини джерел засобів - довгострокових пасивів (власні джерела засобів та довгостроковий запозичений капітал). Двоякий
підхід щодо структури капіталу підприємства спостерігається і у В. Г. Бєлоліпецького, який зазначає, що комбінація боргу та власно­го капіталу, яка кожного разу має врівноважуватись з активами фір­ми, називається структурою капіталу. Часто структуру капіталу ви­значають у більш вузькому розумінні як пропорцію, в якій фірма ви­користовує власні та довгострокові запозичені джерела.

І. О. Бланк дає таке визначення структури капіталу: «Структура капіталу пред­ставляє собою співвідношення усіх форм власних та запозичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у про­цесі своєї господарської діяльності для фінансування активів». Таке визначення структури капіталу підтримане іншими економістами: М. Н. Крейніною, Л. О Коваленко, Л. М. Ремньовою, Кірейцевим та іншими.

Отже, фінансова структура капіталу, за визначенням різних ав­торів, може бути представлена різними варіантами співвідношення різних видів капіталу суб' єктів підприємництва.

Найбільш поширеним визначенням фінансової структури капі­талу є третій варіант співвідношення різновидів капіталу. Причому, в якості запозиченого капіталу більшість авторів (В. В. Ковальов, В. Г. Бєлоліпецький, Л. О. Коваленко, Л. М. Ремньова та інші) прий­має не весь цей вид капіталу, а лише його частину - довгостроковий капітал.

Таке визначення структури капіталу було первісне використаним у різних концепціях теорії структури капіталу: традиціоналістська концепція; концепція індиферентності структури капіталу (модель ММ); компромісна концепція (теорія статистичного компромісу); теорія протиріччя інтересів формування структури капіталу (теорія асиметричної інформації; сигнальна теорія; теорія моніторингових витрат). Тож є доцільним проаналізувати сутність вищезазначених концепцій та визначити ступінь їх використання на практиці.

Основу традиціоналістської концепції структури капіталу складає положення про можливу оптимізацію структури капіта­лу шляхом обліку різної вартості окремих його складових частин. Саме за цією теорією вартість власного капіталу підприємства є за­вжди вища за вартість запозиченого капіталу. Таке твердження по­яснюється прихильниками даної теорії рівновеликим ризиком щодо використання власного та запозиченого капіталу. Адже ціна запо-
зиченого капіталу є фіксована, тобто рівень дохідності цього виду капіталу є попередньо визначений і умовно-сталий, в той час, як ціна власного капіталу є плаваюча, залежна від результатів діяль­ності самого підприємства, а отже, рівень дохідності його є досить непередбаченим і змінним.

Також перевагою запозиченого капіталу, що підтримується тра- диціоналістською теорією, є його забезпеченість різними видами гарантії, застави тощо та першочерговість погашення зобов'язань щодо цього виду капіталу в порівнянні з власним капіталом.

Отже, зміст зазначеної концепції щодо оптимізації структури ка­піталу підприємства полягає в тому, що середньозважена вартість капіталу підприємства знижується під тиском росту питомої ваги запозиченого капіталу в його структурі.

Зміст цієї концепції полягає в тому, що рівень середньозваженої вартості капіталу підприємства знижується при зменшенні питомої ваги в структурі капіталу власного капіталу, і є мінімальним за ве­личиною, при стовідсотковому використанні підприємством запо­зиченого капіталу. Таким чином, за цією теорією, підприємствам необхідно максимізувати величину запозиченого капіталу в загаль­ній його структурі. Однак на практиці така максимізація зовнішніх джерел фінансування діяльності підприємства може призвести до втрати його фінансової незалежності, фінансової стійкості та ви­никнення фінансової кризи. Тому, на нашу думку, традиціоналіст- ська концепція структури капіталу через свою спрощеність та не­практичність є хибною.

Основу концепції індиферентності структури капіталу складає положення про неможливість оптимізації структури капіталу ні за критерієм мінімізації середньозваженої його вартості, ні за крите­рієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не справляє ніякого впливу на формування цих показників. Авторами даної концепції є Франко Модільяні та Мертон Міллер (лауреати Нобелівської премії по економіці відповідно 1985 та 1990 років). У своїй концепції, що називається «модель ММ», Модільяні та Міл- лер математично довели, що структура капіталу підприємства не має впливу на ринкову вартість підприємства, а отже, і на серед­ньозважену ціну його капіталу. Такий висновок ці автори зробили при введені багатьох обмежень щодо факторів, які впливають на
взаємозв'язок між вищезазначеними величинами. До таких обме­жень були віднесені: відсутність оподаткування; наявність ефек­тивного, «досконалого» ринку; раціональний характер економічної поведінки учасників ринкових відносин; дія єдиної безризикової ставки відсотків кредитування для різних інвесторів та кредиторів та інші.

Положення концепції індиферентності структури капіталу ілю­струють повну незалежність зміни середньозваженої ціни капіталу від зміни питомої ваги складових частин капіталу. Тому модель ММ є повною протилежністю попередньо розглянутої традиціоналіст- ської концепції структури капіталу. Однак фактично примирення двох теорій досягається при відхиленні пропозиції Модільяні та Міллера про те, що умови ризику в фірмі з високим співвідношен­ням власних та запозичених коштів і в фірмі, що не використовує запозичений капітал, однакові. Необхідно відмітити, що як і перша, так і друга концепція є нереальною щодо практичного застосування в умовах розвитку ринкових відносин, де не існує зазначених авто­рами певних обмежень щодо формування структури капіталу під­приємств.

Подальші теоретичні дослідження управління структурою капі­талу були втілені в декількох концепціях, які в основі розглядають модель ММ, але, в той же час, пропонують певні її вдосконален­ня щодо зняття одного чи декількох висунутих Модільяні та Міл- лером обмежень. Згідно з компромісною концепцією структури капіталу (теорії статистичного компромісу), вартість підприємства прямо пропорційно залежить від структури капіталу. Так, чим біль­ша питома вага позичкового капіталу, тим більші фінансові ви­трати підприємства щодо укладання нових або пролонгації існую­чих кредитних договорів. Авторами даної концепції є М. Міллер, X. Де-Анжело, Р. Масюлис, Корнер та інші. Зміст компромісної кон­цепції сформовано на основі врахування цівки реальних умов функ­ціонування ринку, які не враховувались у попередніх концепціях, а саме: існування оподаткування прибутку підприємств; ризику бан­крутства; операційних витрат щодо формування та обслуговування запозиченого капіталу. Ці умови й формують співвідношення при­бутковості та ризику використання капіталу підприємства за різною його структурою.

Сутність компромісної концепції формування капіталу під­приємства полягає в тому, що при зміні питомої ваги запозиченого капіталу в загальній сумі капіталу (різні стадії цієї зміни), змінюєть­ся й середньозважена вартість капіталу підприємства. Компромісна точка — визначення оптимальної структури капіталу підприємства. Необхідно зазначити, що сучасний розгляд компромісної концепції структури капіталу визначає можливість зміни положення компро­місної точки в залежності від обраної підприємством економічної поведінки. Так, при консервативній економічній поведінці точка компромісу може бути зміщена ліворуч того її положення, що зобра­жено на графіку. При агресивній економічній поведінці точка комп­ромісу переміщуватиметься праворуч. Таким чином, оптимальна структура капіталу вибирається самостійно кожним підприємством, у кожному окремому випадку.

Суттєво розширити сферу практичного застосування компроміс­ної концепції дозволили дослідження таких авторів, як Г. Дональ­дсон, М. Гордон, М. Дженсен, С. Майерс та інших. Ці дослідження - окремі теоретичні положення - і склали основу концепції проти­річчя інтересів формування структури капіталу. За цією концепці­єю, при існуванні різних інтересів та інформованості власників, інвесторів та кредиторів у процесі управління ефективністю вико­ристання капіталу існує можливість їх вирівнювання, що призво­дить до збільшення вартості структурних елементів самого капіта­лу. Сутність концепції протиріччя інтересів формування структури капіталу розкривається через декілька теорій, а саме: теорію субор­динації джерел фінансування; теорію асиметричної інформації; те­орію сигналізування - «сигнальну теорію»; теорію моніторингових витрат та інші.

Теорія субординації джерел фінансування, розроблена Г. До­нальдсоном, обґрунтовує необхідність виваженого підходу щодо питань структури капіталу підприємства. Такий підхід характеризу­ється такими положеннями:

1) з метою зменшення залежності фірми від зовнішніх джерел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фі­нансування: прибуток (після сплати фінансових зобов' язань) і амор­тизацію;

2) при розробці дивідендної політики потрібно враховувати май-
бутні інвестиційні потреби та грошові потоки підприємства і, таким чином, розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забезпечити фінансування інвестицій переважно за рахунок внутрішніх джерел (прибутку й амортизації);

3) якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно дотримуватися такої послідовності: банківські креди­ти, випуск конвертованих облігацій і тільки в останню чергу випуск нових акцій.

Що стосується теорії асиметричної інформації, то дана теорія базується на тому, що на реально функціонуючому ринку формуєть­ся інформація, яка є неоднаково «асиметричною» для різних учас­ників ринкових відносин. На основі цієї «асиметричної інформації формується різна думка щодо майбутнього рівня дохідності та ризи­ку діяльності, а отже, й умов оптимізації структури капіталу того чи іншого підприємства. Найбільш повну інформацію щодо прибутко­вості капіталу та ризикованості діяльності підприємства отримують його керівники, іншою за ступенем повноти інформацією володіють інвестори та кредитори підприємства. Така розбіжність у обсягах отриманої інформації між керівництвом підприємства та його ін­весторами і кредиторами, і є проявом асиметричності інформації. Розвитком теорії асиметричної інформації є теорія сигналізування, яка була розроблена С. Майерсом. Так, на основі зіставлення моделі ММ та теорії субординації джерел фінансування С. Майерс зробив висновок про те, що ринок посилає інвесторам і кредиторам відпо­відні сигнали про перспективи розвитку підприємства на основі по­ведінки менеджерів на цьому ринку. Дана теорія ранжує поведінку менеджерів згідно перспектив розвитку підприємства. За перспек­тиви ефективного розвитку, менеджери можуть надавати перевагу при збільшенні капіталу підприємства запозиченим коштам. За не­ефективної перспективи розвитку менеджери схилятимуться до за­лучення власного капіталу за рахунок розширення кола інвесторів щодо фінансування приросту фінансових ресурсів підприємства. Таким чином, «сигнальна теорія» дозволяє існуючим та потенцій­ним інвесторам і кредиторам приймати виважено рішення щодо на­дання інвестицій чи позик підприємству, що, в свою чергу, впливає на структуру його капіталу. Ще однією теорією структури капіта­лу, що має за основу відмінності інтересів та рівня інформованості
власників та кредиторів підприємства, є теорія моніторингових ви­трат. За даною теорією, моніторингові витрати зі збільшенням пито­мої ваги запозиченого капіталу в загальному капіталі підприємства теж збільшуються, що призводить до зростання середньозваженої вартості капіталу. Це пояснюється тим, що при наданні кредиту кре­дитори вимагають здійснення з їх боку контролю щодо ефективнос­ті використання кредитних коштів та їх повернення. Витрати щодо здійснення даного контролю включаються у відсоткову кредитну ставку, а тому покриваються підприємством. Таким чином, чим ви­щою є питома вага запозиченого капіталу, тим вищими є моніто­рингові витрати підприємства. Наявність моніторингових витрат необхідно враховувати в процесі оптимізації структури капіталу, бо вони обмежують ефективність використання запозиченого капіталу підприємства.

Розглянуті концепції теорії структури капіталу демонструють ви­значення фінансової структури капіталу та її вплив на суб' єктів під­приємництва, цінні папери яких котируються на ринку цінних папе­рів. Тому і підходи щодо структури запозиченого капіталу, а саме, виділення його довгострокової частини, є основою цих теорій. На нашу думку, звуження розгляду запозиченого капіталу в структурі капіталу тільки в аспекті його довгострокової частини є напрямком, що веде до похибок у розрахунках впливу структури капіталу на діяльність підприємств. Тому ми пропонуємо розглядати фінансову структуру капіталу підприємства як співвідношення власного капі­талу та запозиченого капіталу.

Необхідно зазначити, що, крім вищерозглянутих теоретичних досліджень (концепцій) фінансової структури капіталу підприєм­ства, існують й інші, що свідчить про високий інтерес вчених до проблеми визначення та оптимізації структури капіталу.

5.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Поняття та теорії формування структури капіталу суб'єктів підприємництва:

  1. 1.1. Завдання і напрями структурно-інтегрованої фінансової політики у перехідній економіці
  2. 1.2.Сутність реструктуризаційних процесів у фінансовій системі України
  3. термінологічний словник
  4. 146. Причини виникнення та суть глобальних проблем.
  5. 2. 2. Сучасний стан організаційного забезпечення управління соціальною сферою як базовою ланкою соціального розвитку територіальних громад
  6. 2.1. Організація функціонування органів місцевого самоврядування в сучасному світі
  7. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ У СУЧАСНІЙ ДЕРЖАВІ: СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
  8. Місцеві бюджети як самостійний інститут у структурі місцевих фінансів
  9. § 4. Ціна як економічна категорія, її'функції. Ціноутворення. Види цін, методи їх формування
  10. § 1. Економічна система: властивості, структура, моделі
  11. Зміст
  12. Економічна природа категорії «капітал» та його характеристики
  13. Поняття та теорії формування структури капіталу суб'єктів підприємництва
  14. Сутність, задачі, функції та види контролінгу
  15. Зародження фінансово-правових ідей у європейській науці.
  16. Розвиток фінансово-правової думки в умовах суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень другої половини ХІХ.
  17. ВИСНОВКИ
  18. 2.2. Легітимація господарської діяльності навчальних закладів
  19. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ