<<
>>

Теоретичні аспекти організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств)

Фінансам суб'єктів підприємництва - складовій фінансової системи країни - належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства, які на всіх рівнях господарювання й в усіх сферах суспільної діяльності опосередковують створення і розподіл валового внутрішнього продукту.

Фінанси суб'єктів підприємництва - насамперед відносини розподілу, пов'язані з трансформацією ВВП та інших грошових надходжень (страхових відшкодувань, бюджетних коштів, коштів засновників тощо) у фінансові ресурси та їх використанням у процесі відтворення.

До фінансів суб'єктів підприємництва (підприємств) належать групи відносин розподілу, пов'язані з:

— формуванням та розподілом валового й чистого доходу і прибутку, отриманими від звичайної діяльності;

— формуванням та використанням амортизаційних відрахувань;

— організацією взаємовідносин із державою й місцевими органами самоврядування з приводу сплати податків, інших платежів та вилучення частини чистого прибутку до бюджетів усіх рівнів;

— відрахуваннями до державних цільових фондів;

— здійсненням дивідендної політики;

— бюджетним фінансуванням (отриманням бюджетних позик та субсидій);

— взаємовідносинами з іншими суб'єктами підприємництва та фінансовими установами з приводу інвестування коштів у цінні папери й отримання доходів від фінансових інвестицій, отримання і погашення кредитів, емісії цінних паперів, зберігання коштів, страхування тощо.

Отже, можна констатувати, що фінанси суб'єктів підприємництва - економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення. Фінанси суб'єктів підприємництва як економічна категорія виражають свою сутність через виконувані ними функції.

Прийнято виокремлювати три основні функції фінансів суб'єктів підприємництва:

1. Формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення.

2. Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної (операційної) та інвестиційної діяльності; виконання зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів, фінансовими установами та іншими інститутами, що впорядковують та обслуговують економічну діяльність у сфері суспільного виробництва.

3. Контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі, який перебуває у тісному зв'язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією. Ця функція базована на контролі за рухом фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси підприємства - це сукупність грошових засобів, які знаходяться в його розпорядженні та використовуються для розвитку виробництва, поточного споживання та формування резервних фондів. їх основна ознака - придатність до витрачання на статутні потреби підприємства, тобто їх спрямовують на збільшення основного і поповнення оборотного капіталів, а також для покриття витрат, пов'язаних із матеріальним заохоченням працівників і задоволенням їх соціально-культурних та інших потреб. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємства.

До фінансових ресурсів підприємства належать, рис. 3.2:

1) фінансові ресурси, утворені за рахунок доходів від звичайної діяльності:

— чистий прибуток (у тому числі з резервами і залишками невикористаного прибутку за попередні періоди) - частина прибутку від звичайної діяльності, що залишається підприємству після сплати податку на прибуток і формування резерву на виплату дивідендів (у господарських товариствах) та вилучення частини чистого прибутку підприємств державної і змішаної форм власності до бюджетів різних рівнів;

Рис. 3.2. Фінансові ресурси підприємства

— амортизаційні відрахування (разом із залишками невикористаних сум амортизаційних відрахувань у попередні періоди), призначені для фінансування реальних капітальних вкладень і поповнення основного й оборотного капіталів. За економічною природою амортизаційні відрахування є відшкодованою частиною фінансових ресурсів, авансованих у попередні періоди в основні засоби і нематеріальні активи;

— частина витрат на капітальний ремонт і поліпшення основних засобів та нематеріальних активів, які відносять у встановлених законом розмірах до витрат підприємства (зменшення валового прибутку);

2) кошти акціонерних товариств, отримані від додаткової емісії акцій та емісійного доходу, призначені на фінансування витрат зі збільшення активів суб'єкта господарювання;

3) кошти державного (місцевого) бюджету, інвестовані у підприємство на безоплатній основі, що отримують звичайно державні та комунальні підприємства.

Основні принципи організації фінансів суб'єктів підприємницької діяльності тісно пов'язані з метою і завданнями та визначені статутними документами, а саме:

1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності, суть якого полягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прийнятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційній діяльності, враховуючи наявні фінансові, трудові й матеріальні ресурси. Для виконання завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану і поточних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попиту на свою продукцію, роботи й послуги.

2. Самоокупність і самофінансування. Цей принцип означає організацію фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані у підприємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів і повністю виконати зобов'язання перед постачальниками матеріальних ресурсів, фінансовими установами та бюджетом.

3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені, що є важливим для підприємств, оскільки в окремі періоди діяльності (або постійно) виникає додаткова потреба в коштах, яку реалізують шляхом отримання коротко- і довгострокових кредитів. Поєднання власних та позичених коштів дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів - одна з важливих умов діяльності підприємств в умовах ринку. Сформовані резерви за рахунок власних фінансових ресурсів, які перебувають у формі високоліквідних активів (грошові кошти, державні та інші високоліквідні цінні папери тощо), мають гарантувати стабільну діяльність підприємства в умовах мінливої ринкової кон'юнктури і виконання зобов'язань перед партнерами і державою.

Матеріальною основою функціонування суб'єкта підприємництва і здійснення ним виробничої та інших видів діяльності є майно, яке визнають активами (тобто контрольованими ресурсами), використання яких, як очікують, приведе до економічних вигід у майбутньому. Отже, капітал - вкладення фінансових ресурсів в активи, які перебувають у розпорядженні підприємства (товариства) та є достатніми для виконання господарської й фінансової діяльності та отримання прибутків.

Капітал - це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання.

Таким чином, з урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі таких принципів:

— урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

— забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до обсягу активів підприємства, що формуються;

— забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування;

— забезпечення мінімізації затрат щодо формування капіталу з різних джерел;

— забезпечення високоефективного використання капіталу у процесі господарської діяльності.

На момент утворення суб'єкта підприємництва формується статутний капітал за рахунок майнових вкладень, які можуть складатися з вартості матеріальних цінностей, об'єктів права, фінансових активів та грошових коштів, які належали фізичним і юридичним особам, або грошових коштів, які отримали господарські товариства від продажу акцій акціонерам. Тобто, статутний капітал - це сукупність в грошовому еквіваленті внесків засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами. На цьому етапі суб'єкт підприємництва ще не має зовнішньої заборгованості, тому його статутний капітал визнають відповідно до законодавства власним капіталом, який дорівнює вартості активів.

Власний капітал суб'єкта підприємництва, який здійснює фінансово- господарську діяльність, залежно від джерел формування поділяється на відповідні форми, рис. 3.3. [2] [3]

Рис. 3.3. Форми функціонування власного капіталу підприємства

здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо. Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва.

5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів.

Основні фонди - це матеріальні цінності, які використовуються в господарській діяльності платника податків протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати уведення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується в зв'язку з фізичним та моральним зносом. Основні фонди - це будівлі, машини, обладнання, споруди, тобто засоби праці, за допомогою яких людина впливає на оброблювану речовину.

Основні фонди:

- багаторазово беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого

часу;

- зберігають свою натурально-матеріальну форму;

- переносять свою вартість на продукт частинами відповідно до ступеня зносу, протягом усього періоду функціонування.

Основні засоби - це значна частина необоротних активів підприємства. Необоротні активи включають основні засоби; інші необоротні матеріальні активи; нематеріальні активи. Усі ці засоби мають термін корисного використання понад один рік, і протягом цього періоду виготовляється відповідний обсяг продукції (робіт, послуг).

Основні засоби - це матеріальні активи, очікуваний термін корисного використання яких понад один рік (чи операційного циклу, якщо він понад один рік). Вартісний критерій віднесення матеріальних засобів до основних засобів у господарських підприємствах не передбачається, за винятком предметів, що відносяться до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, на них підприємство може самостійно установити вартісні ознаки предметів. З 2004 року вартість малоцінних необоротних матеріальних активів для віднесення до основних фондів установлена у розмірі понад 1 000 грн.

Нематеріальні активи - це активи, що не мають фізичної форми. Це право на користування природними ресурсами; право на користування майном; права на знаки для товарів і послуг; права на об'єкти промислової власності; авторські і суміжні з ним права - патенти, авторські свідоцтва; гудвіл та ін.

Рух основних фондів протягом періоду характеризують такі показники, як:

Для оцінки ефективності використання основних фондів підприємств застосовується загальноприйнята система показників, в якій кожен показник характеризує певну сторону у використанні фондів. Вся система показників використання основних фондів поділяється на натуральні та вартісні. Натуральні показники дають можливість визначати використання виробничої потужності та час роботи кожного об'єкта основних фондів.

Для оцінки використання сукупності різних видів основних фондів у цілому по підприємству або його структурному підрозділу використовують вартісні показники використання основних фондів.

До вартісних показників використання основних фондів відноситься:

- фондовіддача (показник оборотності основних фондів):

- фондовоозброєність праці:

операційної діяльності; чистим чи нерозподіленим).

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації.

Амортизаційні відрахування - це частина вартості основних фондів, що переноситься на собівартість створюваної продукції (послуги) за відповідний період. Амортизаційні відрахування використовуються на придбання нових основних фондів замість морально та фізично застарілих, а також на покращення об'єктів основних фондів (модернізація, модифікація, добудова, технічне переозброєння, реконструкція тощо).

Розрахунок амортизаційних відрахувань за основними фондами проводиться у податковому та бухгалтерському обліку на підставі:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затверджено наказом МФУ від 27.04.2000 р. № 92 [55].

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010, № 2755-VI [52].

Амортизаційні відрахування визначаються за формулою для кожного

об'єкта основних фондів:

Амортизації підлягають:

- витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів для використання у господарській діяльності, у тому числі витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоносіння;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів для використання в господарській діяльності, у тому числі витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

- витрати на проведення реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

- витрати на капітальне покращення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні покращення землі.

З 2011 року змінюється підхід до групування основних фондів, стає більш детальним та враховує особливості їх використання. Крім того, для кожної групи основних фондів установлюються мінімально допустимі терміни корисного використання (табл. 3.1).

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів

Таблиця 3.1

Групи Мінімально допустимі терміни корисного використання, років
1 2
Група 1 Земельні ділянки 15
Група 2 Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом 20
Група 3 Будівлі, 20
споруди, 15
передавальні пристрої 10
Група 4 Машини та обладнання, 5
Група 5 Транспортні засоби 5
Група 6 Інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4
Група 7 Тварини 6
Група 8 Багаторічні насадження 10
Група 9 Інші основні засоби 12
Група 1 0 Бібліотечні фонди 12
Група 1 1 Малоцінні необоротні матеріальні активи -
Група 1 2 Тимчасові (нетитульні) споруди 5
Група 1 3 Природні ресурси -
Група 14 Інвентарна тара 6
Група 15 Предмети прокату 5
Група 1 6 Довгострокові біологічні активи 7

Облік балансової вартості нематеріальних активів ведеться за кожним із об'єктів, що входить до складу окремої групи, та в цілому за групою, як добуток балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Оборотні фонди - це предмети праці (матеріали, запасні частини, паливо), на які спрямована праця людини.

Оборотні фонди:

- повністю витрачаються у кожному виробничому циклі;

- втрачають або змінюють свою первісну форму;

- повністю включаються в продукт, у створенні якого вони брали участь. Одна частина входить в продукт матеріально і за вартістю (матеріали), інша - лише за вартістю (енергія, паливо);

- переносять свою вартість на створювану продукцію повністю протягом одного виробничого циклу.

З практичної точки зору (простоти обліку) до оборотних фондів належать малоцінні і швидкозношувальні (терміном служби менше одного року) предмети - інструменти, інвентар, прилади тощо. Предмети, які своєю натуральною формою можуть бути засобами праці, стають основними фондами лише тоді, коли вони залучені у виробничий процес і використовуються для оброблення і передавання інформації.

Для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства повинні мати окрім основних фондів і оборотні засоби. Оборотні засоби поділяються на дві частини. Одна з них включає в себе виробничі запаси допоміжних матеріалів, палива, запасних частин для поточного ремонту обладнання, малоцінні та предмети, що швидко зношуються, (терміном служби менше одного року). Це оборотні виробничі фонди зв'язку. Якщо оборотні виробничі фонди вже вступили у виробничий процес, то вони належать до категорії витрат.

Крім оборотних виробничих фондів у підприємства є фонди обігу (річна продукція, грошові кошти, дебіторська заборгованість тощо), що знаходяться у сфері обігу. У зв'язку з тим, що оборотні фонди і фонди обігу здійснюють кругообіг протягом одного циклу виробництва й обігу, послідовно набуваючи форму то оборотних виробничих фондів (у вигляді виробничих матеріальних запасів і незавершеного виробництва), то фондів обігу (у вигляді грошових коштів), їх об'єднують в одну економічну категорію - оборотні засоби. За своїм складом, обсягом і структурою оборотні засоби суттєво відрізняються від оборотних засобів промисловості, що пояснюється нематеріальним характером продукції зв'язку. Цим і пояснюється відсутність у складі фондів обігу експлуатаційних підприємств зв'язку річної продукції, а у складі оборотних виробничих фондів - запасів сировини й основних матеріалів.

Функції оборотних засобів - здійснення платежів, розрахунків за доставлені товари, виконані роботи, готову продукцію, послуги. Вони постійно обслуговують усі стадії переміщення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Таким чином, оборотні засоби не «витрачаються «, а лише послідовно переходять від однієї стадії кругообігу до іншої, кожного разу повертаючись до своєї вихідної грошової форми.

Елементи оборотних засобів за основною діяльністю та їхньою приблизною питомою вагою у загальній сумі оборотних засобів наведені на рис. 3.4.

Рис. 3.4. Структура оборотних засобів підприємств

Джерелом формування оборотних засобів є як власні фінансові ресурси підприємств, так і позикові та залучені кошти, використовувані тимчасово. Власні оборотні засоби закріплюються за підприємством у постійне користування і стають частиною його статутного фонду.

У подальшому власні оборотні засоби поповнюються за рахунок фонду розвитку підприємства. До власних обігових коштів прирівнюються так звані стійкі пасиви.До них належать грошові кошти, які внаслідок об'єктивної затримки різних платежів знаходяться в розпорядженні підприємства: мінімальна заборгованість робочим і службовцям по заробітній платі і пов'язані з нею відповідні відраховування до цільових фондів (соцстрах, Пенсійний фонд, фонд зайнятості); заборгованість постачальникам за матеріали, термін оплати яких ще не настав; аванси клієнтів за послуги зв'язку; тимчасово вільні кошти спеціальних фондів для їх використання за призначенням тощо.

Для оцінки ефективності використання оборотних засобів існує низка показників, основними з яких є такі:

- коефіцієнт оборотності Коб, визначаючий число обігів за період як відношення доходів від основної діяльності (Д) до середньорічної величини

оборотних засобів підприємства ( Ф°б ):

Цей показник відбиває величину доходів, що припадають на одну грошову одиницю оборотних засобів (кількість обігів за аналізований період); середня тривалість одного обігу в днях:

де Т- число днів у періоді (360 - в році, 90 - в кварталі).

Чим коротше тривалість кругообігу оборотних засобів або більше кругообігів, що здійснюється ними при тому ж обсязі реалізованої продукції, тим менше потребується оборотних засобів і навпаки. Важливе значення має також коефіцієнт завантаження оборотних засобів:

Ця величина обернена коефіцієнту оборотності і тому відбиває величину оборотних засобів, використовуваних для отримання (створення) одиниці доходів.

Забезпеченість підприємства обіговими коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання обігових коштів веде до банкрутства підприємства.

Фінансовим результатом діяльності суб'єкта підприємництва (підприємства) є прибуток (збиток), який визначають шляхом зіставлення доходів і витрат.

Найбільш важливим узагальнюючим показником, що характеризує ефективність виробництва, кінцеві результати виробничо-господарської діяльності галузі, підгалузі, підприємства, є прибуток.

Прибуток - абсолютний показник ефективності підприємства, що розраховується для кожного виду діяльності й у цілому як різниця відповідних доходів і витрат. За економічним значенням прибуток визначає фінансовий результат діяльності підприємства та його структурних підрозділів. Прибуток є важливим джерелом формування державного бюджету. Сутність прибутку як будь-якої економічної категорії, визначається в його функціях, основними з яких є такі:

- функція прибутку як узагальнюючого показника роботи підприємства, що служить для обліку останнього етапу кругообігу коштів (стадії - «товар-гроші», в зв'язку - «результат виробництва - гроші»). Це зумовлене тим, що прибуток відбиває всі сторони діяльності підприємства;

- розподільна функція прибутку використовується державою для диференціації рівня рентабельності за галузями виробництва й окремими видами продукції з урахуванням необхідності їхнього стимулювання чи обмеження. Таким чином, прибуток служить знаряддям розподілу додаткового продукту і його грошової форми - чистого доходу між підприємством і суспільством як на державному, так і на місцевому рівнях управління;

- функція прибутку як засобу економічного стимулювання підприємства і його працівників служить джерелом формування заохочувальних фондів, оскільки прибуток є джерелом розширеного відтворення і НТП.

Прибуток від реалізації послуг основної діяльності підприємств в цілому є вираженням чистого доходу, створюваного і визначається по підприємству зв'язку як різниця між чистими доходами (ЧД) й експлуатаційними витратами (Е):

П = ЧД - Е. (3.6)

Загальна сума прибутку, отримувана підприємством внаслідок його виробничо-господарської діяльності, включаючи прибуток від реалізації послуг, позареалізаційних заходів, підсобних господарства, що є прибутком на балансі підприємства.

На сучасному етапі уведення нових правил бухгалтерського обліку показник прибутку визначається наступними видами: валовий прибуток; прибуток операційної діяльності; прибуток звичайної діяльності; чистий (нерозподілений) прибуток (дані табл. 3.2).

Валовий прибуток визначається як різниця чистих доходів і витрат, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією послуг підприємств і продукції іншої діяльності.

Прибуток операційної діяльності визначається як різниця валового прибутку й адміністративно-управлінських витрат, витратами на збут та іншими операційними витратами.

Прибуток звичайної діяльності включає у себе прибуток операційної діяльності і прибуток від позареалізаційної діяльності - фінансової та інвестиційної.

Методика розрахунку прибутку з урахуванням

видів діяльності підприємства

До складу фінансових установ входять такі типи фінансових установ: банківські установи (комерційні банки та ощадні установи, взаємоощадні банки, позикоощадні асоціації та кредитні спілки), інститути спільного інвестування (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії) та страхові компанії (компанії зі страхування життя, компанії, що забезпечують інші види страхування, пенсійні фонди), рис. 3.5.

Основна їхня функція - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові установи створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується відсотковий дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі відсотки інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим відсотковим доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Особливості організації фінансів банківських установ. Основні функції банківських установ: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб'єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, трмінів та капіталів.

Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні максимальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Складові власного капіталу комерційного банку такі:

- основний капітал банку - поєднує сплачений і зареєстрований акціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій, дивідендів і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що створюють під невизначений ризик за банківських операцій, зменшених на суму нематеріальних активів та суми несформованих резервів за активними операціями банків;

- додатковий капітал - до якого належать: нерозкриті резерви; резерви переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти тощо;

- субординований капітал (борг) - до якого належать звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх використовують на сплату претензій інших кредиторів.

Доходами банкує:

- загальна сума коштів, отриманих від активних операцій;

- відсотки, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи.

Основним джерелом доходів банку є відсоткові доходи (операційні доходи), що дають продуктивні активи. Найбільша частка доходів банків надходить у вигляді відсотків від надання кредитів на різний термін у національній та іноземній валюті резидентам та нерезидентам для виробничих, торговельних, споживчих й інших цілей.

Рис. 3.5. Фінанси фінансових установ

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлює банк. Вони зазначаются у кредитній угоді й залежать від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, терміну користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У випадку зміни облікової ставки умови угоди переглядають і змінюють тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника (у більшості випадків банки укладають з підприємствами угоди на умовах плаваючої відсоткової ставки).

Значну частку доходів банк формує з надходжень від: дисконтних і заставних операцій з векселями; неоподатковуваних та оподатковуваних інвестиційних цінних паперів; відсоткових доходів за репоугодами з цінними паперами (надання кредитів у вигляді продажу цінних паперів із подальшим викупом через визначений термін за наперед обумовленою ціною. Ціну викупу встановлюють меншою за їх ринкову вартість на певну величину, що характеризує відсоток за надану позичку); термінових депозитів, розміщених в інших банках, тощо.

До невідсоткових доходів банку належать:

- комісійні винагороди за розрахунково-касове обслуговування (оплата переказних операцій);

- ведення депозитних рахунків;

- касове обслуговування на приймання платежів від населення на користь інших організацій та підприємств);

- інкасація грошової виручки;

- інкасові операції (отримання грошей за дорученням своїх клієнтів);

- доходи з акредитивних операцій;

- оплата за відкриття чекової книжки тощо;

- доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за цінними паперами; доходи, отримані від участі у спільній господарській діяльності; доходи від підприємств банку, які працюють на комерційних засадах);

- доходи від валютних операцій, факторингу, лізингу;

- доходи від трастових (довірчих) операцій (послуг) фізичним особам: (розпорядження спадщиною, власністю, опікунство, збереження майна, надання посередницьких послуг); організаціям (розпорядження активами, агентські та представницькі послуги, послуги з фінансування капітальних вкладень, у зовнішньоекономічній діяльності, ліквідації підприємства тощо).

У банках не всі активи дають доходи. Це, зокрема, грошові кошти в касі; кошти на кореспондентських рахунках; кошти, що перебувають на резервних рахунках; вартість основних засобів; сума іммобілізованих власних коштів.

Затратами банків є витрати грошових коштів на виконання операцій та витрати на забезпечення їх функціонування. Ці затрати можна поділити на дві групи - операційні витрати та неопераційні витрати.

Неопераційні витрати включають: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та обладнання й інше. До складу інших витрат належать витрати, які не передбачені іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи тощо.

Прибуток банку - це фінансовий результат його діяльності у вигляді перевищення доходів над витратами. Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за напрямами:

- капіталізований прибуток - прибуток, який спрямовують у капітал банку та на інші потреби: статутний капітал, резервний капітал, прибуток спеціального призначення (потреби кредитної установи);

- прибуток, призначений для виплати дивідендів.

Із прибутку відшкодовують витрати працівників кредитної установи на добровільне медичне обслуговування, витрати на відрядження, які перевищили норми, що встановив уряд, тощо.

Банки є платниками податків до бюджету. Зокрема, вони сплачують податок на додану вартість (за винятком операцій, пов'язаних з основною діяльністю банків, тобто які є фінансовими або прирівняними до них: надання кредитів клієнтам, розрахунково-касового обслуговування страхових компаній як фінансових установ).

При виконанні інших операцій, непов'язаних з основною (фінансовою) діяльністю, кредитні установи сплачують ПДВ. До таких операцій належать: видача довідок про здійснення операцій або про наявність кореспондентського рахунку; встановлення системи «Банк - клієнт» та операції, пов'язані з її експлуатацією (повторна інсталяція, позапланова зміна ключів, шифрування); оформлення перепусток для клієнтів; експертиза банківських металів; реалізація ювілейних монет; продаж бланків векселів; продаж бланків суворої звітності, пломб тощо.

Прибутки банківських установ оподатковують у порядку, передбаченому законодавством, тобто за базовою ставкою (25 %) оподатковують перевищення суми скоригованих валових доходів на суму валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань.

<< | >>
Источник: Яцкевич І. В.. Фінанси : навч. посіб. / І. В. Яцкевич, О. В. Голинська. - Одеса : ОРІДУ НАДУ,2014. - 316 с.. 2014

Еще по теме Теоретичні аспекти організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств):

  1. 2.4. Фінанси підприємств
  2. ЗМІСТ
  3. Теоретичні аспекти організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств)
  4. Особливості організації фінансів інститутів спільного інвестування.
  5. Організаційні основи функціонування фінансів підприємств
  6. 6.2. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету
  7. 4.1. Організація виконання державного бюджету за видатками
  8. 2.1. Організація функціонування органів місцевого самоврядування в сучасному світі
  9. 3.1. Основні поняття організації як Функції управління
  10. 14.10.2. Організаційно-методичні основи розробки програми економічного і соціального розвитку регіону, її структура та головні показники
  11. ТЕМА 8 . ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
  12. 3.3. Оптимізація взаємозв'язку процесу управління фінансовими ризиками з організаційною структурою підприємства
  13. ТЕМА 4. ФІНАНСИ ГОСПОДАРСЬКИХ СУБ’ЄКТІВ
  14. 1.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
  15. Теоретичні й організаційні основи бюджетування